Помер культовий британський режисер та сценарист Майк Годжес

17 грудня (відомо стало значно пізніше) пішов у вічність від зупинки серця Майк Годжес. Програмний режисер одразу кількох жанрів, 90-річний класик втім найбільш запам’ятався доробком в криминільному кіні та нео-нуарі, де зробив одразу кілька без перебільшення культових фільмів. Перший з них — “Дістати Картера” (Get Carter). Нашій авдиторії більше знайомий ремейк 2000 року з Сільвестром Сталлоне, однак оригінал 1971 року котується як значно більш досконала стрічка, яка до того ж зробила повноцінною зіркою відомого британського актора Майкла Кейна. Цей повноцінний режисерський дебют (до того він працював на телебаченні, де доріс до сценариста та режисера з техніка телесуфлеру) відбувся у Годжеса у відносно пізньому для професії віці — 39 років. Можливо тому це один з найбільш “дорослих” кримінальних фільмів, який ніби каже — в сердньому віці життя не закінчується, як би цього не хотілося вашим ворогам. Колишній сапер та бухгалтер Годжес знав це як ніхто інший, тому однією з тем багатьох його фільмів була зміна діяльності на життєвих перехрестях.

Співпрацю з Кейном (який частково також спродюсував “Дістати Картера”) Годжес продовжив на менш відомому другому фільмі. Pulp 1972 року відомий переважно поціновувачам, але серед них — великий шанувальник Годжеса Квентін Тарантіно, який позичив кілька моментів і частково назву для свого другого фільму, “Кримінальне чтиво” (Pulp Fiction).

Починаючи з третього фільму, що він вийшов у 1974 році, екранізації чудового роману Майкла Крайтона “Людина-термінал” (The Terminal Man), Годжес серйозно окопався у фантастичному кіно. Однак сказати, що цей період був для режисера сильно успішним буде не зовсім вірно. З поста режисера другого “Омену” (Damien: Omen II) Годжеса взагалі звільнили (хоча кілька сцен за його режисурою та сценарний внесок Годжеса в цьому фільмі все одно є). Помпезний блокбастер за класичними коміксами “Флеш Ґордон” (Flash Gordon) став культовим, але ледь приніс прибуток, хоча як мінімум саундтрек Queen до цього фільму був дуже успішним. Групі сподобалась співпраця з Годжесом, тож окрім фільму та кліпу на головну пісню він зняв їм також кліп на пісню “Body Language” у 1982 році.

Після карколомного касового провалу фантастичної комедії “Бовдури з відкритого космосу” (Morons from Outer Space) у 1985 році Годжес вирішив повернутися до більш звичної для нього парафії. Камбек вийшов далеко не одразу, бо трилер про ірландських терористів “Відхідна молитва” (A Prayer for the Dying) ледь відбив в прокаті мільйон фунтів гонорару Міккі Рурка. Після психологічного трилеру “Чорна веселка” (Black Rainbow) 1989 року Годжес, який і без того не полишав працю на телебаченні довго працював саме на ньому, кульмінацією чого став міні-серіал “Мертва кульбаба” (Dandelion Dead).

Справжнім поверненням до форми для режисера став нео-нуар “Круп’є” (Croupier), на якому він знайшов нового головного героя, який не поступався брутальністю Майклу Кейну — Клайва Оуена. Стильна стрічка стала гітом як у Сполучених Штатах, так і на рідних теренах.

Останнім фільмом Годжеса стала стрічка з іронічною назвою “Посплю, коли помру” (I’ll Sleep When I’m Dead) 2003 року. Підсумок всього творчого шляху режисера має в головній ролі Клайва Оуена, але за сюжетом є майже авторемейком на “Дістати Картера”. Знову кремезний і засмучений гангстер розслідує несподівану загибель свого брата, але результат трохи інший. Як і причина смерті. Як і часи.

Фільм живе своїм життям. Не треба його душити. В жодному разі не треба перегибати палицю з мистецькими аспектами, занадто продумувати, занадто досліджувати чи приходити на знімальний майданчик з конкретною ідеєю як і що робити.

— казав Майк Годжес про режисуру і (принаймні у випадку власної кар’єри) був абсолютно правий.